Історія школи

У великому місті, серед багатьох шкіл є одна, в яку ти прийшов навчатися, є одна, в якій ти працюєш, є одна, в якій пройшли найкращі роки, є одна, без якої не мислиш себе, є школа, служінню якій ти присвятив своє життя. І школа ця – 13. 

Тут затишно і літерам, і цифрам, 

Тут вогник світанкової свічі 

Збирає всіх, народжених творити, 

Майбутніх вчителів і сіячів. 

Бо школа це як вирій, до якого 

Злітаються невпевнені ключі, 

Бо школа це як мудра засторога, 

Як зірка, що спалахує вночі.

 А я її назву числом 13 

Хоч багатьох лякає це число.

 До вирію летіти не бояться 

Лиш ті, хто вже відчув її тепло. 

(Зі шкільного гімну) 

Символом навчального закладу є Денниця – ранішня Зоря, наша добра берегиня, Богове Око, що бачить і любить кожного. 

Стародавня індійська притча говорить: «Не можна двічі увійти в ту ж саму воду». Зрозуміло, не можна зупинити і час, але можна у спогадах повернутися назад. Отже, розпочиналося все так… 

У грудні 1970 року в новому мікрорайоні Рівного було закладено будівництво школи. Через вісім місяців, нині важко в це повірити, заклад збудували. На межі неможливого працювали не лише бригада будівельного управління No26, яка вела будівництво, а й увесь майбутній колектив школи на чолі з директором Мовчаном Миколою Олексійовичем. У вересні 1971 року шкільне подвір'я заповнив дитячий сміх. Можливо, кредо Миколи Олексійовича, яке він незмінно повторював, що «школа для дітей, вони тут господарі», посприяло тому, що вже в перший навчальний рік заклад був переповнений. У його стінах навчалося 1785 учнів. У 1972 році школа перейшла на кабінетну систему навчання. Було обладнано 33 кабінети, які відповідали найновішим вимогам того часу.

Один із них – кабінет фізики, створений під керівництвом педагога-ентузіаста ЛевшенюкаЯ.Ф., який через багато років стане Заслуженим учителем України і Соросівським стипендіатом. 13-а школа була першою, де зрозуміли, що майбутнє за програмованим навчанням, тому нині може посперечатися із Соросом. Саме в нас був розроблений дешифратор коду, який давав можливість отримувати зворотній зв'язок і використовувати при цьому «прапрапрадідуся» сучасного комп'ютера систему АМК. 

Учительський колектив нараховував 170 педагогів.

 Молодого, енергійного та ініціативного Миколу Олексійовича переводять у міській відділ, директорську булаву він передає у 1979 році заступнику школи Савіній Лідії Іванівні, яка працювала фактично без літніх відпусток, робочий день тривав 14-15 годин.

 Колектив, який очолила Лідія Іванівна, обрав проблемною темою: «Використання кабінетної системи у навчально-виховному процесі».

Кількість учнів збільшується майже до двох тисяч. Школа працює у три зміни. На одній паралелі назва класів закінчується літерою «К». Три вчителі математики мали ставку, викладаючи лише в 6-их класах. 48% учнів навчаються на «4» і «5». Колектив бореться за звання «зразкова школа». 

Загальноосвітня школа No13 стає першою в Україні, де запроваджуються класи з поглибленим вивчення фізики.

У закладі працює багато гуртків і факультативів. Шкільний хор за кількістю учасників не поступався хору ім. Г.Вірьовки. Вихованці школи перемагають у Всесоюзному конкурсі юних пожежників, здобувають перемоги у Всесоюзній грі «Заграва», різноманітних конкурсах художньої самодіяльності, предметних турнірах. Шкільний десант щорічно влітку висаджується в с.Береги Млинівського району, де учні допомагають піднімати сільське господарство, а також працюють у трудових загонах на базі підшефних підприємств.

Лідія Іванівна за щоденними шкільними клопотами не відчула плин життя. Прийшов час йти на заслужений відпочинок. У директорське крісло у 1987 році посадила свою ученицю, заступника директора закладу, Сидоренко Євгенію Олександрівну. 

Якось журналісту шкільної газети «13-й кілометр» Сидоренко Є.О. на запитання «Чого ви хочете досягнути?» відповіла: «Багато, але бажання не завжди співпадають з можливостями. Школа – це мій дім, тому мрію, щоб вона була однією з найкращих не тільки в місті, а й в країнах Західної Європи!». За часів директорування Євгенії Олександрівни ЗОШ No13 діяв літературно-творчий гурток «Світанок», який був відомий усій Україні.

Під керівництвом І.Л.Мізюк, світанчата не лише перемагали в олімпіадах усіх рівнів, а й щороку проводили фольклорні експедиції , друкувались. 

У цей період в школі працюють два стипендіати Соросівської премії :

Заслужені вчителі України:

Призерів міських олімпіад – 298, обласних – 148, Республіканських – 42.

Неодноразово школа входила у трійку кращих за результатами різноманітних змагань та конкурсів.

У 2005 естафету директорства з рук Сидоренко Є.О. перебрав колишній учень ЗОШNo13 Бєлік Михайло Миколайович. Шлях до директорського крісла пана Михайла виявився непростим, насиченим різноманітними випробуваннями та дарунками долі. Та попри це, він досягнув висот у системі освіти, довівши друзям та знайомим, що висококласний керівник. Неодноразово представляв Рівне в рамках міжнародних освітніх програм «Європейська і євроантлатичні нтеграція України через освіту», «Відкритий світ». Номінант міського свята «Золоті дзвони».

Одним з пріоритетних напрямків закладу є робота з обдарованими дітьми. Тому учні щорічно посідають призові місця в олімпіадах з різних базових дисциплін, конкурсах-захистах науково-дослідницьких робіт МАН. Підвищується з кожним роком рівень підготовки школярів до участі у конкурсах, Інтернет-олімпіадах, змаганнях.

Михайло Миколайович мріє, щоб кожен учень, який випускається зі шкільного порогу, обрав правильну життєву дорогу, став справжньою людиною, патріотом своєї землі. Сьогодні вже перші випускники ведуть до закладу своїх онуків.

Школа – це не тільки стіни. Насамперед – це дух, пам'ять, традиції. Це педагоги і ті, хто щодня переступає шкільний поріг. У 13-ої не тільки багате минуле, творче сучасне, а й чудове майбутнє. 

Нехай ніколи не згасає факел шкільних знань, нехай знаходяться молоді гідні руки, які нестимуть його в майбутнє.